Завод Міклашевського – надзвичайно яскравий і самобутній зразок українського декоративно-прикладного мистецтва. Якщо серед всіх вітчизняних фарфорових виробництв вибрати найбільш відповідаюче світогляду українця – я безумовно оберу саме його. Дуже вдале нашарування французького другого рококо, трошки наївного розпису, водночас яскравих і глухих кольорів, любові до природи і почуття смаку на грані несмаку. Тобто зроблено з любов’ю до життя!

Ваза. Завод Міклашевського. 1840 рр.

Ваза. Завод Міклашевського. 1840 рр.

Завод було засновано в 1838 році, а закрито в 1861. Тобто проіснував він порівняно не довго. Проте став дуже відомим в Україні то поза її межами. Місце заснування заводу – село Волокитине, що зараз знаходиться в Сумській області. Чому саме там? Ну по перше там був маєток засновника, а по друге саме там, неподалік від міста Глухів знаходилась найкраща на всю Російську Імперію глина, тобто каолін. Не вірите? Цю глину використовував завод Гарднера і навіть Імператорський Фарфоровий завод. Тобто сама доля мала задум виробляти в цьому місці порцеляну. А здійснив її задум багатий волокитинський поміщик Андрій Михайлович Міклашевський.

Завод став відомим буквально за рік – 1839 він вже отримав велику срібну медаль у Петербурзі, а 1849 року вже золоту. Відомий дослідник української порцеляни Фаїна Петрякова вважала, що це стало можливим перш за все через те, що Міклашевський одразу планував виробництво як комерційно орієнтоване і запросив на посаду директора француза Дарта. Який належав до відомої родини фарфористів Дартів, які володіли фабриками й майстернями з декорування порцеляни у Франції. Крім того сам власник, судячи зі збережених документів активно слідкував за якістю, стилістикою та збутом продукції.

Щодо стилістики. Завод засновану у другій третині 19 сторіччя, а це як відомо початок існування такого водночас відомого та суперечливого стилю, як друге рококо. Деякі мистецтвознавці вважають його початком кінця – тобто саме після нього пішла по світу така стилістична зараза як мавпування стилів – неоренесанс, маврітанський, псевдоготика і т.д. Науково ці стилі звуться ретроспективними. Не будемо вдаватися до критики (як на мій смак, то це смак на грані несмаку, як я вже зазначав), але усвідомимо той факт, що на 1839 рік то був наймодніший, найактуальніший стиль. Проте як не диво, вироби заводу несхожі на вироби жодного російського заводу, окрім мабуть Братів Корнилових.
Але є одне «але». Якщо вам доведеться побувати на великому антикварному ринку Колінкур у Парижі, то одразу побачите порцелянових братів та сестер виробів Міклашевського. Їх там шалена кількість. Проте вони лише брати, а не близнята.

Завод проіснував лише близько 20 років, проте виробляв продукцію дуже і дуже активно. Випускав все – посуд, вази, пластику (фігурки Міклашевського заслуговують на окрему статтю), кашпо для квітів, різноманітну галантерею (головки для ляльок, каламарі (чорнильниці), рамки, туалетні флакони, свічники, дзеркала і т.і.) і навіть такі монументальні речі як рами для картин та дзеркал, камінні портали і навіть фарфорові іконостаси. Уявляєте собі цілий іконостас з фарфору? Один з них знаходився в церкві волокитинського маєтку.

Сервіз чайний. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Сервіз чайний. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

В 1861 році завод припинив своє існування. Чому? Перш за все більшість дослідників вважають, що це сталося завдяки тому, було скасовано кріпосне право, а завод Міклашевського був типовою поміщицькою мануфактурою. Проте радше за все, це сталося завдяки тому, що Міклашевський не спромігся відчути нагальні потреби ринку порцеляни того часу – нові фасони і головне нове ставлення до фарфору, не як елітного товару, а як повсякденної речі. До останнього часу він не дуже хотів виробляти ширвжиток того часу – так званий трактирний посуд. В такий спосіб він допоміг розчистити шлях Кузнєцову.

Не проста доля спідкала і маєток Міклашевського. Він пережив революцію і навіть другу світову війну, проте 50-ті рр. XX ст. маєток, де був унікальний пам’ятник архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише Золоті ворота Покровської церкви, старий фундамент і мальовничий парк(1829—1830 рр.).

Проте збереглася достатньо велика кількість виробів заводу. І хоча на антикварному ринку порцеляна Міклашевського це велика рідкість і захмарні ціни (особливо на пластику), вироби заводу можно побачити в багатьох музеях України та Россії. Найкращя колекція волокитинської кераміки зберігається в Київському музеї декоративно ужиткового мистецтва України, що знаходиться у Києво-Печерьській Лаврі.

Чашки. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Чашки. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Вершківниця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Вершківниця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Чайники з грілкою. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр. Грілки оздоблені так званими літофаніями - оздобленням на зразок водяних знаків на папері. Коли в грілку вставляли свічку - на грілці з'являлся малюнок схожий на літографію.

Чайники з грілкою. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр. Грілки оздоблені так званими літофаніями - оздобленням на зразок водяних знаків на папері. Коли в грілку вставляли свічку - на грілці з'являлся малюнок схожий на літографію.

Чайний посуд. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Чайний посуд. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Чашка. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Чашка. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Один ответ в “Завод Міклашевського”
  1. Анна пишет:

    Сподобалась Вершківниця, красиво.
    Жаль, що не працює зараз, скільки чудових речей могли б випустити.

  2.  
Оставить комментарий