Архив категории “Порцеляна, керамика та скло”

Завод Міклашевського – надзвичайно яскравий і самобутній зразок українського декоративно-прикладного мистецтва. Якщо серед всіх вітчизняних фарфорових виробництв вибрати найбільш відповідаюче світогляду українця – я безумовно оберу саме його. Дуже вдале нашарування французького другого рококо, трошки наївного розпису, водночас яскравих і глухих кольорів, любові до природи і почуття смаку на грані несмаку. Тобто зроблено з любов’ю до життя!

Ваза. Завод Міклашевського. 1840 рр.

Ваза. Завод Міклашевського. 1840 рр.

Завод було засновано в 1838 році, а закрито в 1861. Тобто проіснував він порівняно не довго. Проте став дуже відомим в Україні то поза її межами. Місце заснування заводу – село Волокитине, що зараз знаходиться в Сумській області. Чому саме там? Ну по перше там був маєток засновника, а по друге саме там, неподалік від міста Глухів знаходилась найкраща на всю Російську Імперію глина, тобто каолін. Не вірите? Цю глину використовував завод Гарднера і навіть Імператорський Фарфоровий завод. Тобто сама доля мала задум виробляти в цьому місці порцеляну. А здійснив її задум багатий волокитинський поміщик Андрій Михайлович Міклашевський.

Завод став відомим буквально за рік – 1839 він вже отримав велику срібну медаль у Петербурзі, а 1849 року вже золоту. Відомий дослідник української порцеляни Фаїна Петрякова вважала, що це стало можливим перш за все через те, що Міклашевський одразу планував виробництво як комерційно орієнтоване і запросив на посаду директора француза Дарта. Який належав до відомої родини фарфористів Дартів, які володіли фабриками й майстернями з декорування порцеляни у Франції. Крім того сам власник, судячи зі збережених документів активно слідкував за якістю, стилістикою та збутом продукції.

Щодо стилістики. Завод засновану у другій третині 19 сторіччя, а це як відомо початок існування такого водночас відомого та суперечливого стилю, як друге рококо. Деякі мистецтвознавці вважають його початком кінця – тобто саме після нього пішла по світу така стилістична зараза як мавпування стилів – неоренесанс, маврітанський, псевдоготика і т.д. Науково ці стилі звуться ретроспективними. Не будемо вдаватися до критики (як на мій смак, то це смак на грані несмаку, як я вже зазначав), але усвідомимо той факт, що на 1839 рік то був наймодніший, найактуальніший стиль. Проте як не диво, вироби заводу несхожі на вироби жодного російського заводу, окрім мабуть Братів Корнилових.
Але є одне «але». Якщо вам доведеться побувати на великому антикварному ринку Колінкур у Парижі, то одразу побачите порцелянових братів та сестер виробів Міклашевського. Їх там шалена кількість. Проте вони лише брати, а не близнята.

Завод проіснував лише близько 20 років, проте виробляв продукцію дуже і дуже активно. Випускав все – посуд, вази, пластику (фігурки Міклашевського заслуговують на окрему статтю), кашпо для квітів, різноманітну галантерею (головки для ляльок, каламарі (чорнильниці), рамки, туалетні флакони, свічники, дзеркала і т.і.) і навіть такі монументальні речі як рами для картин та дзеркал, камінні портали і навіть фарфорові іконостаси. Уявляєте собі цілий іконостас з фарфору? Один з них знаходився в церкві волокитинського маєтку.

Сервіз чайний. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Сервіз чайний. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

В 1861 році завод припинив своє існування. Чому? Перш за все більшість дослідників вважають, що це сталося завдяки тому, було скасовано кріпосне право, а завод Міклашевського був типовою поміщицькою мануфактурою. Проте радше за все, це сталося завдяки тому, що Міклашевський не спромігся відчути нагальні потреби ринку порцеляни того часу – нові фасони і головне нове ставлення до фарфору, не як елітного товару, а як повсякденної речі. До останнього часу він не дуже хотів виробляти ширвжиток того часу – так званий трактирний посуд. В такий спосіб він допоміг розчистити шлях Кузнєцову.

Не проста доля спідкала і маєток Міклашевського. Він пережив революцію і навіть другу світову війну, проте 50-ті рр. XX ст. маєток, де був унікальний пам’ятник архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише Золоті ворота Покровської церкви, старий фундамент і мальовничий парк(1829—1830 рр.).

Проте збереглася достатньо велика кількість виробів заводу. І хоча на антикварному ринку порцеляна Міклашевського це велика рідкість і захмарні ціни (особливо на пластику), вироби заводу можно побачити в багатьох музеях України та Россії. Найкращя колекція волокитинської кераміки зберігається в Київському музеї декоративно ужиткового мистецтва України, що знаходиться у Києво-Печерьській Лаврі.

Чашки. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Чашки. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Вершківниця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Вершківниця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдця. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Чайники з грілкою. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр. Грілки оздоблені так званими літофаніями - оздобленням на зразок водяних знаків на папері. Коли в грілку вставляли свічку - на грілці з'являлся малюнок схожий на літографію.

Чайники з грілкою. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр. Грілки оздоблені так званими літофаніями - оздобленням на зразок водяних знаків на папері. Коли в грілку вставляли свічку - на грілці з'являлся малюнок схожий на літографію.

Чайний посуд. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Чайний посуд. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр.

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Блюдце. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Чашка. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Чашка. Завод Міклашевського. Україна. 1840-1850 рр

Comments 1 комментарий »

Завод Зусмана функціонував у невеличкому містечку Кам’яний Брід і виробляв фаянсовий посуд в демократичному ціновому сегменті.

Тарілка. Фаянс. Фабрика Зусмана. Кам'яний Брід. Кінець 19 ст. Фабрика була вдалим капіталістичним підприємством і активно відчувала потреби та смаки ринку. Ця тарілка - копія шалено популярного у ті часи англійського фаянсу. На тарілці зібражено монумент князю Воронцову в Одесі.

Тарілка. Фаянс. Фабрика Зусмана. Кам'яний Брід. Кінець 19 ст. Фабрика була вдалим капіталістичним підприємством і активно відчувала потреби та смаки ринку. Ця тарілка - копія шалено популярного у ті часи англійського фаянсу. На тарілці зібражено монумент князю Воронцову в Одесі.

Тарілка. Фаянс. Завод Зусмана. Кінець 19 ст. Тарілка типовий зразок масової продукції заводу.

Тарілка. Фаянс. Завод Зусмана. Кінець 19 ст. Тарілка типовий зразок масової продукції заводу.Тарілка. Фаянс. Завод Зусмана. Кінець 19 ст.

Тарілка. Фаянс. Завод Зусмана. Кінець 19 ст.

Тарілка. Фаянс. Завод Зусмана. Кінець 19 ст.

Тарілка. Фаянс. Завод Зусмана. Кінець 19 ст.

Тарілка. Фаянс. Завод Зусмана. Кінець 19 ст.

Comments Нет комментариев »

Фарфорове виробництво у містечку Корець – перша спроба створити порцеляну на теренах України. Засновано воно було на прикінці 18 ст. представником старовинного українсько-польського роду, князем Юзефом Чарторийським.
Корець – старовинне українське місто, яке знаходиться у Житомирській області. Вперше це місто було згадано в Іпатіївському летописі в 1150 році. Тривалий час був родовою колискою князiв Корецьких, після згасання роду в 1651 році місто перейшло до володінь Чарторийських.

Корець. Чашка. 1810 рр.

Корець. Чашка. 1810 рр.

Польський часопис «Волинь блажен» за 1896 рік пише: «…Творцем корецького фарфорового заводу був Юзеф Клемент Чорториський, князь в Корці, людина освічена, мудрий і розумний господар величезних володінь на Волині. Коли осів у Корці, то розпочав роботу над тим, щоб у маєтку розвивалась промисловість і вдихнув у містечко, що вже занепадало, нове життя. Тому з’явилися тут двоповерхові кам’яні будинки, садки і костьоли, але окрасою була чудова князівська резиденція, що розташувалася неподалік Корця: Головниця з її красивим французьким парком і прекрасною оранжереєю. Дорога до палацу вела через чарівну долинку Корчика серед скель, тополь і верб, тому була улюбленим місцем мешканців цього містечка…»

«… Чорториський був людиною передбачливою, турботливою, бережливою. У його володіннях були фабрики: сукна, полотна, меблів, але перш за все фарфору і фаянсу.»

Виробництво було засноване в 1784 році, а на посаду директора фабрики запросили, Франтішека Мезера, молодого, але вже досвідченого та талановитого кераміста, француза за походженням. Саме він та його брат Михаїл розробили рецепт виготовлення порцеляни з місцевих глин. Цікавий факт: перед заснуванням фабрики зразки місцевих глин були дані на аналіз керамістам Мейсена, які підтвердили можливість виготовлення з них якісної порцеляни.

З самого початку заснування фабрика наслідувала стилістику саксонського фарфору 1770-1780-х років і виробляла посуд для заможних людей. Крім того, ця мануфактура не була забавкою заможного пана, який вирішив виробляти у себе модну порцеляну – з самого моменту заснування це було акціонерне підприємство – уставний капітал було отримано в 1784-1787 роках завдяки продажу 22 акцій по 1000 злотих кожна. Виробництво виявилось прибутковим: прибуток на кожну акцію на рік ставав біля 300 злотих. Не так вже й мало!

Корець. Секретер. Кінець 18 ст. Один з рідкісних зразків меблів які виготовлялися у Корці.

Корець. Кабінет з годинником. Кінець 18 ст. Один з рідкісних зразків меблів які виготовлялися у Корці.

Продаж продукції було налагоджено через магазини в різних кінцях тогочасної Речі Посполитої: Варшаві, Бердичеві на Поділлі та у Костянтинові на Волині, а також, через закордонні замовлення. Продажі на місяць доходили до дванадцяти тисяч предметів!

В 1800 роках на фабриці працювало близько 200 робітників. Багато це, чи мало? Приблизно така сама кількість (220 чол.) працювала в той самий час на Імператорському порцеляновому заводі у Петербурзі.
Фабрика активному працювала і продукувала вироби аж до 1831 року. Поки потроху не прийшла у занепад. Причиною тому булу як економічні, так і політичні чинники. Проте традиції Корця не загубилися – наслідувачем його можна назвати всім відому Баранівку, яку заснував той самий Мезер.

Тож виходить, що фабрика працювала близько 40 років і встигла випустити значну кількість виробів, достатньо велика кількість який дійшла до нашого часу і зберігається у багатьох приватних, та державних збірках. В Україні наочно побачити вироби фабрики можливо у Львівському музеї меблів та порцеляни, а також у Києві – в Музеї декоративно ужиткового мистецтва України. Поодинокі речі є і в інших музеях. Великі збірки Корецької порцеляни є у колекціях музеїв Польші, перш за все у Кракові та Варшаві.

Нажаль, сьогодні на антикварному ринку речі цього заводу трапляються дуже, дуже рідко. А за ціною наближаються до ціни російської порцеляни, яка вже з десяток років б’є всі рекорди продажів.

Корець. Вази парні

Корець. Вази парні

Корцець. Соусниця. 1800 рр.

Корець. Соусниця. 1800 рр.

Корець. Чашка з блюдцем.

Корець. Чашка з блюдцем. 1790 рр.

Корець. Супниця

Корець. Супниця

Корець. Соусниця та тарілка. 1810 рр.

Корець. Соусниця та тарілка. 1810 рр.

Корець. Сервіз. 1820 рр.

Корець. Сервіз. 1820 рр.

Корець. Чашка. 1820 рр.

Корець. Чашка. 1820 рр.

Корець. Чашка. 1790 рр.

Корець. Чашка. 1790 рр.

Корець. Чайний сервіз. 1820 рр.

Корець. Чайний сервіз. 1820 рр.

Корець. Тарілка. 1815-1820 рр.

Корець. Тарілка. 1815-1820 рр.

Корець. Ваза декоративна. 1815-1820 рр.

Корець. Ваза декоративна. 1815-1820 рр.

Корець. Кашпо. 1820 рр.

Корець. Кашпо. 1820 рр.

Корець. Ваза. 1810 рр.

Корець. Ваза. 1810 рр.

Корець. Тарілки. 1810 рр.

Корець. Тарілки. 1810 рр.

Корець. Вази декоративні. 1820 рр.

Корець. Вази декоративні. 1820 рр.

Comments 8 комментариев »